Псевдомембранозний коліт

Іноді курс антибіотиків замість довгоочікуваного полегшення дає несподівану загрозу. Препарати знищують не лише патогени, а й корисну мікрофлору, відкриваючи дорогу анаеробу Clostridioides difficile. Починаючи безконтрольно розмножуватися, ця бактерія виділяє небезпечні токсини, які буквально роз'їдають стінку товстого кишківника. Розуміння того, що таке псевдомембранозний коліт, допомагає вчасно помітити тривожні сигнали та не списати тяжке ураження на звичайний розлад після їжі. У лікуванні беруть участь гастроентеролог та проктолог.

Содержание:

1. Етіопатогенез
2. Причини псевдомембранозного коліту
3. Симптоми псевдомембранозного ентероколіту
4. Ускладнення ПМК
5. Діагностика псевдомембранозного коліту
6. Лікування псевдомембранозного коліту
7. Поширені запитання
8. Список літератури

Етіопатогенез

Збудник псевдомембранозного коліту — грампозитивна паличка C. difficile. Потрапляючи у суворі зовнішні умови, вона швидко скручується в овальні спори, яким не страшний навіть кисень та перепади температур. Але як тільки спора опиняється в теплому середовищі товстого кишечника, вона переходить у вегетативну форму. Інфекція розвивається на фоні жорсткого клостридіального дисбіозу.

Ураження тканин викликають два токсини. Ентеротоксин А провокує вихід рідини в просвіт кишки та викликає локальні виливання крові. Цитотоксин В безпосередньо руйнує структуру епітеліоцитів. Першим атакувати починає токсин А. Він «підготовляє ґрунт», розпушуючи слизову оболонку. Опісля цитотоксин В довершує руйнування клітин. Підсумком цієї атаки стає псевдомембранозний ентероколіт, що супроводжується утворенням щільних фіброзних клітин.

Причини псевдомембранозного коліту

Базовий фактор ризику — сильна шкода, нанесена корисній мікрофлорі кишечника. Коли захисний бар'єр із біфідо- та лактобактерій падає, клостридії нічим не стримуються. Причини дисбалансу сил мікрофлори такі:

• Тривалий чи хаотичний прийом ліків: антибіотиків широкого спектра, цитостатиків, гормональних засобів.
• Збої в обміні білків та електролітів.
• Злоякісні новоутворення, що виснажують імунну відповідь.
• Перенесені порожнинні операції.
• Прямий контакт із інфікованими людьми за умов стаціонару.
• Будь-які стани зі зниженим імунітетом.

Аналіз анамнезу допомагає лікарю швидко виділити групу ризику ще до складних аналізів.

Симптоми псевдомембранозного ентероколіту

Бактерія може довго жити в організмі без зовнішніх проявів. Але при виділенні токсинів псевдомембранозний ентероколіт спалахує миттєво. Картина буває різною, від легкої діареї до життєзагрозних станів:

• Початкова стадія — переймоподібний біль зліва, водянисті випорожнення із зеленим відтінком, слизом або прожилками крові, субфебрильна температура.
• Тяжка форма — рівень лейкоцитів у крові перевищує 15·109/л, а креатинін зростає в 1,5 рази від норми. Приєднуються лихоманка та сильне зневоднення.
• Ускладнений перебіг — лейкоцитоз зашкалює за 50·109/л, розвиваються молочнокислий ацидоз, падіння тиску та парез кишечника.

Також пацієнта виснажують втрата апетиту, слабкість та тахікардія. Оскільки симптоми псевдомембранозного коліту схожі на інші патології ШКТ, діагностика має бути гранично точною.

Ускладнення ПМК

Зволікання з терапією при клостридіальній інфекції несе великі ризики. Швидке наростання токсичного навантаження буквально паралізує кишечник та руйнує його тканини. Серед небезпечних наслідків фіксуються:

• Перфорація (прободіння) витонченої кишкової стінки з виходом вмісту в черевну порожнину.
• Розлитий перитоніт та токсичний мегаколон (критичне розширення кишки).
• Гостра ниркова недостатність через стрімку втрату рідини.
• Тяжке ураження міокарда та септичний шок.

Задавнений ПМК здатний призвести до різкої зупинки серця та летального результату.

Діагностика псевдомембранозного коліту

При підозрі на псевдомембранозний коліт діагностика починається зі збору анамнезу та оцінки ступеня зневоднення. Далі дослідження включає такі кроки:

1. Лабораторні тести калу — проведення ПЛР та ІФА для прямого виявлення токсинів А та В (звичайний бакпосів тут малоінформативний).
2. Аналізи крові — відстеження ступеня лейкоцитозу, рівня креатиніну та електролітного зсуву.
3. Ендоскопія — візуальний огляд стінки кишечника для виявлення жовтуватих бляшок та плівок.
4. УЗД, КТ чи рентген — перевірка щодо токсичного розширення кишки чи перфорації.
5. Аналіз мазка з анального каналу з метою оцінки загальної флори.

Діагностика потрібна і для того, щоб розмежувати цю патологію із хворобою Крона, гострою дизентерією чи ішемічним ураженням.

Лікування псевдомембранозного коліту

Головне завдання — прибрати збудника, вивести токсини та навести лад у балансі рідини. Правильно підібраний при псевдомембранозний коліт протокол лікування швидко зупиняє інфекційний процес. Терапевтична схема така:

1. Скасування провокатора. Негайне припинення прийому антибіотика, що спричинив збій.
2. Призначення протиклостридіальних препаратів.
3. Корекція раціону. Харчування при псевдомембранозному коліті виключає жирне, смажене, копченості, свіжий хліб та газовані напої.
4. Прийом пробіотиків для заселення кишківника корисними штамами.
5. Хірургія — у складних випадках. Резекція ділянки кишки при загрозі розриву чи токсичному розширенні.

Коректне лікування псевдомембранозного коліту дає можливість повністю відновити роботу ШКТ та уникнути небезпечних наслідків. У клініці MED CITY ви можете пройти повне обстеження та отримати допомогу. До послуг пацієнтів — відеоендоскопія, власна лабораторія для точних аналізів та прийом досвідчених гастроентерологів. Не ризикуйте здоров'ям і записуйтесь на консультацію — ми маємо навіть терміновий прийом.

Список литературы

1. McDonald L. C., Gerding D. N., Johnson S. et al. Clinical Practice Guidelines for Clostridium difficile Infection in Adults and Children: 2017 Update by the Infectious Diseases Society of America (IDSA) and Society for Healthcare Epidemiology of America (SHEA) // Clinical Infectious Diseases. — 2018. — Vol. 66, Issue 7. — P. e1–e48.
2. Kelly C. P., LaMont J. T. Clostridium difficile — More Difficult Than Ever // The New England Journal of Medicine. — 2008. — Vol. 359. — P. 1932–1940.
3. Surawicz C. M., Brandt L. J., Binion D. G. et al. Guidelines for Diagnosis, Treatment, and Prevention of Clostridium difficile Infections // The American Journal of Gastroenterology. — 2013. — Vol. 108, Issue 4. — P. 478–498.
4. Rupnik M., Wilcox M. H., Gerding D. N. Clostridium difficile infection: new developments in epidemiology and pathogenesis // Nature Reviews Microbiology. — 2009. — Vol. 7, Issue 7. — P. 526–536.